Отже, договір франшизи підписано. Паушальний внесок сплачено. Далі починається участь у лотереї. Так, як з’ясується пізніше, ви могли купити невиграшний квиток.
Для того і лотерея (казино, гральні автомати), щоб заздалегідь і гарантовано вигравав/заробляв виключно продавець. А серед покупців теж, безперечно, зустрічаються переможці – це важливо для реклами.
Я наразі не маю на увазі усі франшизи поголовно. Я пишу тільки про ту, в якій розуміюся досконало – про клінінговий франчайзинг.
Та франшиза, яку купила я у 2017 році, була унікальним явищем. З одного боку – пустушка, як бізнес. З іншого боку, мені ні на хвилину не було шкода тих чималих грошей, які я в неї ввалила. Тому що вона була унікальна у своєму роді.
Якось, дуже молодий і дуже сміливий мешканець невеликого обласного центру на заході України вирішив, що його маленька клінінгова компанія готова народити мережу собі подібних по всій країні. «Як усе починалося», розповісти він міг би особисто. Я застала цей проект, коли його «бренду» було вже 8-10 років. Точніше не згадаю. І це, мабуть, стало одним із вирішальних факторів у моєму виборі.
Отже, чому саме та франшиза:
- Компанія/бренд більше 8 років на ринку послуг.
- Франчайзі мережі працювали в минулому або на момент покупки у більшості обласних центрів та деяких районних центрах. Усього близько 20 (!).
- Корпоративний сайт був загальний для всіх франчайзі, містив достатню (на мій погляд) кількість інформації, виглядав солідно в очах потенційного замовника.
- Власник франшизи проводив регулярні всеукраїнські з’їзди франчайзі, щоразу в іншому місті України. Імхо, тимбілдінг – це завжди на користь компанії.
- На сайті були опубліковані інтерв’ю з діючими франчайзі. Де вони розповідали свої «історії успіху». І ці «історії» для мене особисто не мали ура-показового душка примітивної мережевої піраміди. Це були історії людей, про людей, для людей.
- Всі інші (знайдені мною) франшизи програвали по всіх або деяких вищезгаданих пунктах.
Право увійти до мережі коштувало 1000 євро одноразово та щомісячний внесок, який був різним для міст з різним адміністративним статусом та/або кількістю населення. Формально це було комерційною таємницею, але всі й так усе знали. За тодішнім курсом щомісячний внесок становив від 15 до 150 доларів на місяць. Сума, яку (у разі чого) відносно не шкода втратити.
Але ця сума не була константою, як невдовзі з’ясувалося. З одного боку (негативного) виявився чинник похвального, щодо особистої вигоди, небажання власника тримати слово. «Я підвищую суму оплати, бо мені бракує грошей на життя». Буквально, що дивно.
З іншого боку, були «соцзмагання», переможці яких мали достатню кількість «плюшок»:
- Наприклад, корпоративний значок на лацкан. Угу, ви б теж на таке не повелися?
- Фотографію призерів та переможців на віртуальній «дошці пошани». Тут нормальний чинник. Марнославство має значніше поширення, ніж прийнято про це говорити. До того ж, особисто я завжди (поки була франчайзі) хвалилася своїм замовникам наявністю себе у трійці лідерів мережі. А одного разу навіть у якості переможця рейтингу.
- І, головне, на мій погляд, – знижку на оплату місячного внеску…
І якщо рейтинг для значка був із річним терміном, а для фотографії піврічним, то знижка обіцялася довічна. Оооооо…. Це моє!
У цих корпоративних ігрищах багато франчайзі навіть не брали участі. Перемога в цьому «забігу» була не про заробіток, а натомість вимагала купу ресурсів – насамперед час. Але особисто для мене можливість заощадити в найближчій перспективі стала гарною мотивацією.
Тим більше, що у продажах мене добре навчили досягати бажаних показників не завжди тими шляхами, на які розраховували перевіряльники. Ні, йдеться не про шахрайство. А про те, що якщо якийсь неочевидний шлях дозволить мені побачити у звітній табличці потрібні перевіряльнику циферки, то я від початку піду саме цим шляхом. Іноді це чесно. «Якщо для того, щоб заплатити мені зп, вам потрібна не реальна якість продажів, а кількісні показники продажів у охайній табличці… тож … саме їх ви й побачите».
Навчання на денному відділенні історичного факультету національного університету добре тренує вміння працювати з джерелами та описувати/трактувати їх залежно від кон’юнктури ринку та політичної ситуації в країні. А 4 роки безперервного стажу роботи національним менеджером із продажу на м’ясокомбінаті «Ювілейний» добре тренує здобуті в університеті навички. У мене 2 освіти та багато місць роботи. Проте саме ці дві установи стали головними в моїй кар’єрі з точки зору абсолютно універсальних теоретичних та практичних навичок.
Власник вигадав насправді складну систему балів. Але бали – це лише набір показників, циферки. На одній чаші терезів – табличка з показниками, на другій чаші терезів – довічна знижка. «Хлопці, ви серьозно? Потримайте моє пиво, це не надовго».
Звісно, я стала переможцем у цьому рейтингу. Потрібно віддати належне – це було геть не просто. І заключні дані я скинула електронкою ввечері останнього дня. Дивом уклавшись у відведені терміни.
Отже, знижку було отримано. Сума оплати була мінімально можливою для міста-мільонника. Навіть з урахуванням сезонних спадів, коли замовлень (і як наслідок доходів) практично не було.
Повернемося до початку роботи з франшизою. І її переваг.
Що я особисто отримала цінного для себе в цьому проекті?
- Практичне навчання, стажування у колег.
- Готові робочі рекомендації з обладнання та розхідників + корпоративні знижки на все згадане.
- Форум на сайті. Дещо застаріла за формою на той момент, але ефективна «гаряча лінія» з колегами. Де можна було прочитати купу корисної інформації або отримати оперативний зворотний зв’язок із будь-якого робочого питання.
Що особисто мені було незрозуміло чи неприйнятно і врешті-решт призвело до виходу з франшизи? І в чому був феномен тієї франшизи?
Далі буде…