Мій роман із клінінгом. Частина 5

Березень 2020 року приніс в Україну не лише локдаун та, як наслідок, кризу на ринку послуг. Він приніс із собою фактичний крах та розпад тієї, «моєї» клінінгової франшизи. У її випадку локдаун не був причиною, він навіть не був приводом. А от справжнісіньким каталізатором – став. Причини неминучого розпаду я докладно описала раніше.

Невдоволення бездіяльністю власника щодо долі своєї ТМ усередині команди франчайзі зріло давно. Звісно, всі ми вивчали у школі фізику. І пам’ятали, що таке інерція. Але конячка, яку зовсім не годують і не напувають, недовго зможе тягнути візок тільки завдяки силі інерції. Конячка = франшиза.

До невдоволення додалося 12 березня 2020 року, яке одним махом дало під дих клінінгу, як бізнесу.
Закрилися для відвідувачів ТРЦ, ресторани, спортивні зали, салони краси та барбершопи. Офіси перевели співробітників «на віддалену роботу» і співробітники почали смітити вже в себе вдома, що зробило нерентабельними прибирання самих офісів. Контрактні прибирання, які залежно від населеного пункту та рівня компанії-франшизотримача займали від 30% до 80% усього обороту, раптом припинилися на невизначений термін. Є штат співробітників, яким треба дати роботу та ЗП, є власні родини, які треба утримувати…

Наступним етапом знизилися до рекордного мінімуму замовлення на разові прибирання – генеральні, післяремонтні. Платоспроможний середній клас теж відчув просідання власних доходів та тимчасово переглянув свої бюджети не на користь клінінгу.

Трапився колапс та легка чи й нелегка паніка – як жити далі, як вижити, як зберегти бізнес та команду. Ініціативна команда франчайзі написали листа власнику, від імені всіх.

Лист був звернений до партнера. Тобто ми вважали його своїм партнером.

Суть листа була в наступному:
  • Замовлень немає, роботи немає не через наші лінощі чи бездіяльність, а виключно з причин об’єктивної реальності, сезон провалений.
  • Враховуючи ситуацію, багато власників нерухомості тимчасово знизили вартість орендної плати на приміщення від 50% і нижче.
  • Просимо і нам також знизити сплату щомісячного внеску на 50% терміном на найближчі (якщо я не помиляюся, вже не пам’ятаю) 2 або 3 місяці.

Підписалися під листом усі 25+ франчайзі.
У відповідь ми отримали від власника франшизи хамовито-пафосний зразок епістолярного жанру, в якому нам пропонувалася оплата в кредит, усієї повної суми, в строк до 01 червня того ж року. Замість знижки – розстрочку на 2 місяці всієї повної суми. При цьому сам тон листа прискорив вихід із франшизи навіть тих, хто й не збирався це робити на той момент.

Станом на 01 квітня 2020 року у колись великій та сильній команді залишилося 6 франчайзі. Разом мінус 20 за кілька днів.

Замість знижки -50% терміном на 2-3 місяці назавжди втратити дохід від 20 франчайзі?
С – стратегія. Франшиза пішла за російським кораблем.

На той момент «стратег»-франшизовласник мав дуже амбітну і впевнену у своїх силах консультантку-тренерку-коучку. Ось, порадила, як то кажуть.

Через якийсь час перестав існувати сайт тієї ТМ, ще через якийсь час відійшло у вічність однойменне ТОВ.

Скільки зараз франчайзі і чи франшиза тієї ТМ жива, мені невідомо. Був би сайт – подивилася б. 🙂

А сам локдаун особисто мені дуже допоміг. У бізнесі насамперед.

Далі буде…