12 березня 2020 року особисто я запам’ятаю, напевно, на все життя. Ця дата могла стати початком кінця моєї клінінгової компанії. Не всі мої колеги пережили в економічному сенсі те, що офіційно почалося цього дня.

А більшість населення нашої країни познайомилася з новим для себе слово – локдаун.

Існує версія, що одного разу хтось у Китаї з’їв інфікованого кажана, який був недостатньо оброблений термічно. Ще раз – у Китаї. Місцевого кажана. І від цього по всьому світу поширилася спочатку епідемія, а потім і пандемія агресивного та небезпечного вірусу.

Ну, камон… У Китаї тисячі років існує культура споживання абсолютно неїстівних з погляду середньостатистичного європейця представників флори та фауни. Особливо фауни. Тому те, що масово почалося у 2019 і набуло розвитку у 2020 році, навряд чи має кажаняче походження, як на мою особисту думку.

Менш із тим, одного разу ми прокинулися в країні закритих торгових та офісних центрів, дошкільних та шкільних навчальних закладів, спортзалів, салонів краси тощо. Те, що не було повністю закрито для споживачів і покупців, отримало серйозні обмеження щодо відвідування. Громадський транспорт став недоступним для пересічного громадянина. Тільки за перепустками, які можна було отримати у міськвиконкомі. Перепустки видавали співробітникам підприємств критичної інфраструктури, комунальних установ тощо. Процедура займала кілька днів – від подання списків співробітників до отримання перепусток фізично, після відстоювання багатогодинної черги до заповітного віконця.

Я тижнів через 2 від початку процедури змогла отримати проїзні перепустки для співробітників своєї клінінгової компанії, але це вже було після. Спочатку я відчула справжню паніку. Тому що в найближчій перспективі ми всі залишилися без роботи та без засобів для існування – я та мої клінери. Бо навіщо комусь прибирання закритого приміщення, якщо в ньому фізично нема кому бруднити? Після чого чи кого прибирати? Це що стосується нежитлового фонда нерухомості.

Що стосується житла, то ситуація спочатку була ще гіршою. Замовники та замовниці постійні та потенційні осіли вдома. І там було що прибирати, але послуги клінінгу зійшли практично нанівець.

І тому була ціла низка цілком об’єктивних причин:

• Знизився загальний рівень доходів замовників. У когось відчутно й одразу, у когось у видимій перспективі. Тому що їхні бізнеси тимчасово стали на паузу. Причому не було навіть приблизного розуміння про який термін йдеться.
• Частини вимушено осілих вдома треба було чимось розважатися чи займати свій час. Прибирання – теж варіант фізичного та розумового навантаження.
• Режим економії або зміна пріоритетів у витратах. Клінінг у піраміді потреб обґрунтовано займає не найголовніше місце. Добре якщо хоча б залишкове.

І ось як жити далі, що робити, що вигадати, якщо твоя справа тільки почала набирати обертів, приносити реальний прибуток? Є кілька варіантів розвитку подій.

Кардинальних із них три:

• Думати.
• Поставити свою справу на паузу та чекати.
• Закрити неактуальний бізнес.

Я обрала єдиний прийнятний для себе варіант – думати. Але думалося мені якось не дуже, паніка заважала. Впоратися з панікою і побачити перспективи мені допомогла моя колега із Запоріжжя. Одна з небагатьох, з ким були не тільки професійні, але й дружні стосунки. Після розпаду франшизи наші відносини зміцнилися, а ще згодом набули нового розвитку.

Власниця невеликої (як і в мене) клінінгової компанії Олена Гуржієнко на той час займалася клінінгом на кілька років довше за мене. Це зіграло роль в умінні побачити перспективи навіть серед стагнації галузі. За кілька днів від дати оголошення локдауну вона зателефонувала з метою поділитися думками про те, як і де шукати нові напрямки у клінінгу. Вона бачила перспективи, але їй треба було обговорити це з кимось, хто зможе подивитись у той самий бік. Були ризики, звісно. Але загалом її ідея здалася нам обома перспективною, хоча й потребувала додаткової інформації для подальшого втілення в життя.

Ідея була не новою, але раніше не здавалася особливо цікавою – прибирання під’їздів. Особливо, що б це було вигідно мешканцям багатоквартирних будинків та клінінговій компанії. Декілька днів підготовки – обговорення, розрахунок кошторисів, підготовка комерційних пропозицій, пошук контактів осіб, які приймають рішення. закінчилися підписання перших договорів про співробітництво.

Далі буде…